Самостійна робота як вищий тип навчальної діяльності школярів

      Актуальність теми

   

Перед учителями-практиками незмінно постають питання: як учити дітей? як зацікавити їх своїм предметом? як переконати їх у необхідності здобувати знання, підвищувати свій інтелектуальний рівень? Це дидактичне питання виводить учителя на необхідність використання таких методів навчання, які б дали можливість реалізувати поставлену мету, наповнити навчання пізнавальною діяльністю. Методи – це способи спільної діяльності учителя й учнів у процесі навчання, спрямовані на досягнення його мети.

Ф. Л. Левітас та О. О. Салата в своєму посібнику [16 ] наводять такі методи навчання історії: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, дослідницький, частково-пошуковий, чи евристичний, метод проблемного викладу.  Досвідчений учитель досконало володіє всіма методами навчання, але останні 10 років ми віддаємо перевагу таким методам, що сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках, розвивають їх творчі здібності, привчають їх працювати самостійно.

Із психології відомо, що знання, одержані самостійно, шляхом подолання посильних труднощів, засвоюються міцніше, аніж ті, що були одержані в готовому вигляді від учителя. Адже в ході самостійної роботи кожен учень безпосередньо доторкається до нового матеріалу, концентрує на ньому всю свою увагу, мобілізуючи всі резерви інтелектуального, емоційного і вольового характеру. Залишатися нейтрально-пасивним він не може.

На значимість добровільного, активного і самостійного оволодіння дитиною знаннями вказували ще античні філософи Сократ, Платон, Аристотель. При цьому вони виходили з того, що мислення людини може успішно протікати лише в процесі самостійної діяльності, а удосконалення особистості і розвиток її здібностей – шляхом самопізнання.  Платон, зокрема, пропонував: «Насичуй своїх дітей знаннями не силоміць, а ніби граючись, тоді ти краще можеш помітити, якими здібностями обдарувала їх природа», «Навчанню слід надати такого вигляду, щоб не було ніякого примусу».

Ці ідеї  знайшли розвиток у працях філософів, просвітників, педагогів у наступні століття. Особливо чіткі концепції про роль самостійності у набутті знань знаходимо в працях педагогів К. Д. Ушинського, Д. І. Писарєва, М. Н. Сказкіна, І. Я. Лернера та ін. Беззаперечною є актуальність цієї проблеми в наш час – час новітніх технологій, Інтернету, величезного обсягу інформації, час бурхливого розвитку різних галузей знань і, в зв’язку з цим, швидким їх старінням.  Адже загальновідомо, що навчити людину на все життя неможливо, і тому так важливо розвивати в ній інтерес до самопізнання, самоосвіти, навчати її прийомам самостійної навчальної роботи.

Отже, актуальність даної теми не втрачає свого значення з часом, оскільки ефективне використання самостійної роботи на уроках дозволяє вирішити велику кількість завдань, що стоять перед суспільством. А головне – формувати особистість, яка б уміла самостійно творчо вирішувати наукові, виробничі, суспільні завдання, критично мислити, виробляти і захищати свою точку зору, свої переконання, систематично поповнювати і оновлювати свої знання шляхом самоосвіти, удосконалення умінь, творчо використовувати їх в дії.

Мета, завдання та складові самостійної роботи

Самостійна робота – це такий вид навчальної роботи, за якої:

·   учням пропонуються  нові навчальні завдання і  

      пам’ятки чи інструкції для їх виконання;

·   робота проводиться без безпосередньої участі  

      учителя, але під його керівництвом;

·   робота вимагає від учнів розумового напруження;

·   в учнів виробляється психологічна установка на

      самостійне систематичне поповнення своїх знань,     

      а також уміння орієнтуватися в потоці інформації.

Мета самостійної роботи – формування в учнів стійкого інтересу до історичної науки, глибоких і міцних знань з обраної тематики, розвиток умінь і навичок дослідницької роботи та відповідного оформлення.

Самостійна робота учнів на уроці –  не самоціль. Це засіб боротьби за глибокі і міцні знання учнів, засіб формування в них активності і самостійності як рис особистості, розвитку їх розумових здібностей. Саме такі завдання ставить перед собою учитель, плануючи урок, намагаючись підвищити його ефективність та результативність, прагнучи до того, щоб учні свідомо засвоїли знання з предмету, оволоділи способами і прийомами самоосвіти, розвивали потребу в самостійному поповненні знань.

До складових самостійності школярів можна віднести:

·         Загальнонавчальні уміння – правильно читати текст, знаходити відповіді на запитання, складати план прочитаного, тези, конспект, таблиці.

·         Загальнологічні уміння – уміння виділяти головне, порівнювати, доводити, робити висновки, формулювати питання.

·         Предметні – спеціальні уміння, що відображають специфіку окремих навчальних дисциплін.

·         Комунікативні – уміння вести діалог з учителем, з товаришами, брати участь у спільній діяльності, встановлювати контакти з метою виконання завдань за межами школи.

Плануючи самостійну роботу учнів на уроках історії, не слід забувати про вимоги до такого виду робіт:

·         Самостійна робота повинна носити цілеспрямований характер.

·         Бути дійсно самостійною роботою учнів і спонукати їх працювати напружено при її виконанні.

·          Містити такі завдання, виконання яких не допускали б дій за готовим рецептом чи шаблоном, а вимагали використання знань в новій ситуації.

·         Диференційований підхід при визначенні завдань та оцінюванні роботи учнів на уроці.

·         Завдання повинні викликати зацікавленість в  учнів.

·         Самостійна робота протікає тим успішніше, чим більш добровільний характер вона має.

·         Питома вага самостійних робіт повинна зростати від менших класів до старших і, відповідно, ускладнюватися.

·         При виконанні самостійної роботи керівна роль належить учителю.

Керівництво самостійної  діяльності учнів з боку учителя здійснюється за такими

етапами:

1. Підготовка учнів.

2. Повідомлення про зміст самостійної роботи, мету, техніку виконання.

3. Виконання самостійної роботи.

4. Підведення підсумків.

        Основними видами самостійної діяльності учнів є:

·                робота з книгою;

·                робота з картою, в т. ч. і з контурною;

·                заповнення таблиць;

·                написання доповідей, рефератів;

·                лабораторно-практичні роботи;

·                складання планів;

·                складання конспектів;

·                домашні дослідження (визначення громадської думки);

·                дослідницька робота.

        Таким чином, присутність самостійної роботи учнів на уроках вкрай необхідна, оскільки, як зауважував К. Ушинський, «Самостійні думки виникають тільки із самостійно отриманих знань».