Феня Мотильова – жінка, вчителька, підпільниця.

 "Багато славних ділами синів нашої України полягли в боях. Багато зробили вони, багато ворогів знищили,

поки не вистріляли всі призначені їм у житті патрони.

Уклонімося їх батькам і матерям,

і напишімо їх імена на пам’ять поколінням"

О.Довженко

До 60-річчя визволення України від фашистських загарбників кафедра українознавства і політології Чернігівського державного педа­го­гічного університету ім. Т.Г.Шевченка опублікувала матеріали науко­во-методичного семінару "Вища школа: проблеми, пошуки, тен­ден­ції". До збірника увійшли доповіді та повідомлення викладачів кафедри про події Великої Вітчизняної війни в Україні, в тому числі й на Чернігівщині.

Одна з таких доповідей – "Освітяни у роки Великої Вітчизняної війни" доцента О.Ф.Редько – розповідає про внесок вчителів Чернігів­щини у перемогу над ворогом. "Тільки на території Чернігівщини більше 50 освітян стали керівниками антифашистської боротьби в тилу ворога. Варто звернути увагу, що серед них було немало жінок" [1]. Автор наводить багато прикладів мужності та героїзму вчителів, що не скорилися загарбникам. Зокрема, у доповіді є й такі слова: "Здібним організатором партизанського підпілля проявила себе Феня Мотильова, старша піонервожата, а потім вчителька середньої школи. До організації ввійшли 8 вчителів, 15 учнів і випускників місцевої школи. Підпільники зв’язалися із секретарем Носівського РК М.І.Стратілатом, а через нього і з ніжинським підпіллям, яке очолював Я.П.Батюк" [1]. Автор не назвала, в якому населеному пункті діяла ця організація, учні та вчителі якої школи були її учасниками. Мова йде про вчительку Лосинівської середньої школи, керівника підпільної комсомольсько-молодіжної групи, розвідницю Мотильову Феню Михайлівну.

В Лосинівській ЗОШ І–ІІІ ст. упродовж декількох років існує пошу­кова група, яка вивчає цю сторінку історії рідного селища. В 2009 р., беручи участь у Всеукраїнській історико-краєзнавчій акції "Шляхами подвигу і слави", учні разом з учителями зібрали багато документальних матеріалів – фотографії, щоденники, записали спогади колишньої підпільниці Скрипки Галини Петрівни (Галі Пузін). [2] Робота лосинівсь­ких школярів стала переможцем обласного конкурсу, і це надихнуло їх на продовження пошуку.

Феня Мотильова родом із села Жоравки на Київщині. В Лосинівку потрапила разом із чоловіком Михайлом. Працювала піонервожатою, вчителем, заочно навчалася. Феню Мотильову любили діти, поважали колеги, шанували односельці. її добре пам’ятають піонери і комсо­мольці довоєнних років. "Хто перший заспівує пісню? Вона! Хто збирає біля себе вихованців і розповідає про героїв прочитаних книг? Вона!", – так згадувала про Феню Михайлівну колишня учителька школи С.М.Пере­пьол­­кі­на [3]. Тому й не дивно, що саме вона очолила підпільну організа­цію в Лосинівці. Такі, як Феня Мотильова, завжди ідуть попереду.

До складу підпільної організації ввійшли студентка Ніжинського педінституту Катя Костюченко, старшокласники Галя Пузін, Андрій Зубок, Микола Кошарний, Олексій Муляренко, Андрій Гавриш, вчитель­ка, секретар комсомольської організації школи Марія Тетіна, Пилип Гавриш, який тільки-но втік з полону, Федора Гомон, її дочка Марія Постол. Через деякий час організація вже нараховувала до 30 осіб – у її складі були вчителі, учні, робітники, колгоспники.

Учасники Лосинівського підпілля викрадали чисті бланки німецьких паспортів, діставали ліки, продукти, одяг, збирали зброю, та навіть викрадали коней – і все це відправляли у Лустівку до Павла Федотовича Потильчака, а звідти – у ліс до партизанів. Упродовж 1942 р. вони постійно розповсюджували серед населення повідомлення Радінформ­бюро, підбирали людей для роботи в підпіллі та для відправки в ліс до партизанів, збирали відомості про кількість і місцерозташування німців та поліцаїв, попереджали людей про можливі арешти. У серпні 1942 р. було організовано втечу 15 військовополонених з крохмального заводу с.Пелюхівки Прилуцького району і переправлено до партизанів. Підпільна організація налагодила зв’язок з партизанським загоном "За Батьківщину" та Ніжинською підпільною організацією Якова Батюка.

У липні 1943 р. разом з партизаном Миколою Овчаренком Моги­льова відправилася у Яготин для організації втечі військовополо­нених. У Яготині жили батьки, брати Фені Михайлівни, вона мала зв’язки з місцевими підпільниками. Але біля села Сергіївна Яблунівського району (нині Прилуцький район) партизанів затримали німці та поліцаї. Овчаренко загинув, а Могильову було заарештовано.

У своїх спогадах колишня підпільниця Катерина Павлівна Унтілова (Катя Костюченко) згадує, як наприкінці 1943 р. удвох із сестрою Фені Михайлівни Олександрою побувала в селі Сергіївка, куди німці привезли заарештовану і вчинили перший допит. Жінки-очевидці розпо­віли, що все населення зігнали в центр села, Могильову поставили на підвищення – щоб усі бачили – і влаштували привселюдний допит. Німці хотіли дізнатися, хто вона така й куди направлялася, яке завдання повинна виконати. Партизанка відповідала, що вона донька Радянської Батьківщини, а її рідні – всі люди, які ненавидять ворогів і знищують їх. її били, аж доки не заголосили всі присутні на допиті жінки [4].

Із Сергіївки жінку доправили до Прилуцької в’язниці, а потім – до Ніжинської. Там уже знаходилися батюківці. А далі були допити, катування.

Зі спогадів колишніх підпільників відомо, що партизанське з’єднан­ня "За Батьківщину" готувало операцію по звільненню батюківців, коли їх, ймовірно, мали перевозити до Чернігова [4].

Але незадовго до визволення Ніжина у вересні 1943 р. фашисти розстріляли всю групу ніжинських підпільників на чолі з Яковом Батю­ком. Серед них була і Феня Могильова.

Цікавим є той факт, що у різних публікаціях ім’я Мотильової звучить по-різному. В акті розкопки могили батюківців вона згадується під ім’ям Ксеня Андріївна [5]. Професор П.Пиріг називає її Марфою Мотильовою [6]. Письменник В.Леус, автор серії публікацій про лосинівське підпілля, називає її Фросиною Мотильовою [7].

В оперативному зведенні Верховного Головнокомандування Зброй­них сил СРСР від 17 вересня 1943 року говорилося, що на Київському напрямі наші війська, продовжуючи розвивати наступ, зайняли понад 130 населених пунктів, у тому числі районний центр Чернігівської області Лосинівку, яку звільнено 15 вересня 1943 року [6]. Цю мить всі вони – і батюківці, і лосинівські підпільники, і всі герої-месники – наближали як могли, їх внесок у перемогу був вагомим ще й тому, що на окупованій ворогом території вони доносили до людей слово правди, не давали поселитися в їхніх душах зневірі та песимізму, показували приклад стійкості та мужності. Люди завжди прагнуть на когось рівня­тися, брати з когось приклад. Тож нехай це будуть справжні герої, які своїми вчинками, життям та навіть смертю довели своє право бути завжди попереду.

Література

1.                 Редько О. Ф. Освітяни у роки Великої Вітчизняної війни. Вища школа: проблеми, пошуки, тенденції / О. Ф. Редько. – Чернігів, 2004. – с. 88.

2. Спогади Г.П.Скрипки. Архів пошукової групи Лосинівської ЗОШ І–ІІІ ст.

3. Спогади жителів с. Лосинівки. Архів пошукової групи Лосинівської ЗОШ І–ІІІ ст.

4. Щоденники зі спогадами К.П.Унтілової. Із сімейного архіву Савенко Л.М. (смт. Лосинівка).

5. Материалы о Якове Петровиче Батюке. Ніжинський краєзнавчий музей. Науковий архів. – С. 106.

6. Пиріг П. Партизанський рух на Україні під час Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. Вища школа: проблеми, пошуки, тенденції / П. Пиріг. – Чернігів, 2004. – с. 77.

7. Леус В. М. Це було під Лосинівкою / В. М. Леус. – Чернігів : видавництво "Деснянська правда" від 15 серпня 1984 р.

8. Хронологічний довідник про тимчасову окупацію Чернігівської області 1941–1943 рр. – Чернігів : видавництво "Деснянська правда", 1947. – с. 126.

Джерело: Н.Д.Авраменко, Л.П.Дерев’янко. Феня Мотильова – жінка, вчителька, підпільниця Ніжин і Ніжинщина: історичний простір провінції : збірник статей. – Вип. 1 / [відп. ред. О. Ю. Москаленко]. – Ніжин : Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2010. – c/ 107-110