Проблемне навчання

Одним із завдань, які ставить перед собою творчий учитель, є не лише дати учню певну систему знань зі свого предмету, а й навчити його аналізувати, порівнювати, узагальнювати причинно-наслідкові зв’язки. Такий учитель намагається запроваджувати такі методи і прийоми, які передбачають самостійну пошукову роботу учнів на уроках історії. Одним із засобів, які сприяють виконанню цього завдання, є проблемне навчання. Як зазначав польський дидакт В. Оконь, такий вид уміння дає можливість вирішувати завдання творчого характеру на уроках і поступово поглиблювати знання з основ наук, що формує в учнів наукові, творчо-пізнавальні вміння й практичні навички. Рівень їх сформованості залежить від особливостей організації пізнавальної діяльності. У результаті самостійної пізнавальної діяльності у вирішенні проблемних завдань збільшується обсяг знань і умінь, відбувається процес загального інтелектуального розвитку особистості.             

Суть проблемного навчання полягає у створенні перед учнями проблемних ситуацій, усвідомленні, сприйнятті та розв’язанні цих ситуацій у процесі спільної діяльності учителя та учнів. Таке навчання здійснюється за загальною схемою: вчитель створює проблемну ситуацію, учні аналізують її, усвідомлюючи невідоме для себе, і шукають способи вирішення проблеми. Вчитель допомагає учням, організовуючи їх роботу і надаючи необхідну для розв’язання проблеми інформацію. Це перший рівень проблемності.

Другий рівень проблемності відрізняється від першого тим, що вчитель спільно з учнями аналізує ситуацію і підводить їх до проблеми, а вони вже самостійно формують завдання і розв’язують його.

Третій рівень полягає в тому, що учням повідомляється проблемна ситуація, а її аналіз, виявлення проблеми, формулювання завдання й вибір оптимального розв’язку вони здійснюють самостійно. Слід відмітити, що другий і третій рівень проблемності можна здійснювати у добре підготовлених класах, що не так часто зустрічаються у звичайній школі.

Результатом проблемного навчання є нові знання, вміння та засоби розумової діяльності. Основною формою проблемного навчання є урок.

        Розв’язок проблеми (наприклад, «Чому більшовикам вдалося захопити владу в Росії у жовтні 1917 р.?») означає самостійне розкриття суті явища. Але для того, щоб самостійно розкрити суть, їм необхідно ґрунтовно ознайомитися з явищем і засвоїти його. Тому проблемний урок вимагає від учителя так організувати роботу учнів, щоб вони отримали весь необхідний фактичний матеріал, інакше не зможуть розкрити суті явища. Лише правильно організована інтенсивна розумова діяльність закономірно пов’язана з високою активністю пізнавальних процесів: увагою, сприйняттям, уявою, запам’ятовуванням.     

         Переваги проблемної навчальної діяльності учнів очевидні.

·         Така діяльність наближає учнів до реальних життєвих умов, готує їх до ініціативної, творчої праці.

·         Проблемний урок значно підвищує виховну силу навчання, адже висновки роблять самі учні, що, фактично, є вираженням їх особистих науково обґрунтованих поглядів.

·         Знання, здобуті учнями в ході вирішення проблеми, більше впливають на   переконання, ніж знання, здобуті традиційним способом (засвоєння готових знань). «Докази, до яких людина додумується сама, зазвичай переконують її більше, аніж ті, що прийшли в голову іншим» ( Б. Паскаль )

·         Зазвичай на уроках дуже важко привернути увагу всіх учнів, всіх їх залучити до роботи й досягти високого рівня засвоєння знань. Проблемне навчання дисциплінує учнів, адже, щоб вирішити цю проблему, розкрити суть явища, не можна не мислити, а щоб мислити, потрібно засвоїти фактичний матеріал. Тому увага учнів на проблемному уроці досить висока, сприйняття надзвичайно продуктивне, а сила запам’ятовування дуже велика. І все це відбувається природно, невимушено, як необхідна умова вирішення проблеми.

·         Зацікавлені якоюсь проблемою на уроці, частина учнів неодмінно знайде можливість продовжити дослідження вдома, використовуючи можливості Інтернету, додаткову літературу.

        Н.Г. Дайрі так визначав суть проблемного викладу: «Виклад є проблемним, якщо всім своїм змістом засобом розкриття ставить якесь питання, що вимагає розв’язання, але прямого розв’язання не дає і спонукає учнів шукати відповідь. У цьому разі виникає проблемна ситуація». [7] Дійсно, щоб її розв’язати, слід мобілізувати всі знання і уміння учнів. Але при цьому слід відмітити, що сам учитель повинен бездоганно знати предмет обговорення, і не лише в межах підручника. Мова учителя повинна бути чіткою, а проблема сформульована доступно і зрозуміло. Сам учитель повинен бути готовим до дискусії і мати в своєму арсеналі багато запитань: якщо в учнів виникнуть труднощі з розв’язанням проблеми – то допоміжні, а для всебічного і більш повного висвітлення проблеми – такі, що стосуються різних її аспектів. «Слово – могутній борець за людську душу. Створюйте інтелектуальний фон для запам’ятовування, заучування, збереження в пам’яті програмового матеріалу. Дитина стає байдужою до слова, яке не живе в її душі як засіб творчості, якщо вона тільки заучує чужі думки і не творить своїх та не виражає їх словами. Бійтесь байдужості, згаслого погляду людини», - застерігав В. О. Сухомлинський. [22]

        Проблемні уроки є складовою частиною педагогічного арсеналу автора.. Перш за все, слід цікаво і доступно розкрити тему за допомогою різноманітних засобів викладення: розповідь, бесіда, повідомлення учнів, робота з документом, підручником, в групах,  учнівські дослідження тощо. Існують різні варіанти долучення учнів до розв’язання проблемних завдань:

       По-перше, можна, вивчивши фактичний матеріал з певної теми, запропонувати учням зробити висновки, дати оцінку, визначити позитивні і негативні наслідки тощо. Наприклад,  на уроці «Модернізація Російської імперії. Скасування кріпосного права»» (9 кл. Всесвітня історія), організувавши вивчення учнями змісту селянської реформи 1861 р., запропонувати їм  розв’язати проблемне запитання: «До 1917 року цю реформу називали Великою. Чи згодні ви з такою точкою зору? Свою відповідь аргументуйте». Учні повинні будуть дати оцінку селянської реформи в Росії взагалі та її перспектив для розвитку країни зокрема (інакше, чому її називали Великою?).

Характеризуючи міжнародні відносини напередодні Першої та Другої світових війн доречним буде розгляд проблемних запитань: «Чи була неминучою Перша (Друга) світова війна? Хто, на вашу думку, є головним її винуватцем?». Розв’язання цього питання вимагає від учнів уміння співвідносити події, явища, встановлювати закономірності розвитку та причинно-наслідкові зв’язки історичних подій та явищ. 

 Починаючи вивчення теми «Україна в боротьбі за збереження державної незалежності ( 1918 - 1920 )» (10 кл. Історія України), розрахованої на декілька уроків, можна запропонувати учням розв’язати таке проблемне запитання: «Чому у період, коли розпалися імперії й майже всі нації Східної Європи, включаючи такі невеликі, підвладні царям народи, як фіни, естонці, латиші та литовці, завоювали незалежність, а 30-мільйонним українцям не вдалося зробити цього? Це питання тим доречніше, що українці боролися й заплатили за свою незалежність більшим числом життів, ніж, напевно, будь-яка інша східноєвропейська нація» ( О. Субтельний )». Впродовж усіх уроків з вивчення даної теми учні будуть одержувати необхідну кількість інформації від учителя, з підручників та посібників, документів, можливо, додаткової літератури, щоб на уроці узагальнення – в усній чи письмовій формі – розв’язати цю проблему. Такі питання вимагають від учня не лише мислення, а й здатності систематизувати набуті знання, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, уміння робити висновки та узагальнення. 

      По-друге, під час вивчення історії, особливо в старших класах, ми зустрічаємося з різними точками зору на одну і ту ж подію, явище, особистість. Прикладів багато: діяльність ОУН-УПА, роки «застою», радянська модернізація України, Українська революція 1917-1920 рр., С. Петлюра, Р. Шухевич тощо. Учням можна запропонувати різні оцінки, погляди, а вони вже повинні будуть не просто підтримати певну точку зору, а й аргументувати свою позицію. Найцікавіші моменти уроку – коли учні, що дотримуються різних точок зору, починають дискутувати між собою, відстоюючи свою позицію і помічаючи слабкі місці в «обороні» опонента. «Якщо не висловлено протилежних думок, ні з чого вибирати краще» (Геродот). Такі уроки – приклад толерантності, уміння вислухати іншу думку, аргументовано довести свою.

       В цьому контексті доречно буде згадати і про введення такого елементу уроку як учнівські дослідження. Попередньо учням дається завдання: з’ясувати, яким є ставлення ї рідних, сусідів, знайомих різних вікових груп до певних питань української історії - перебудова, діяльність ОУН-УПА, розпад СРСР, багатопартійність, рівень життя жителів селища в період «застою» тощо. Громадська думка жителів селища, зазвичай, неоднозначна, і учні мають змогу не лише проаналізувати відповіді односельців, а й порівняти їх зі своїми думками, зробити висновки. Такі уроки проходять в дискусійній формі і дають можливість не лише краще засвоїти матеріал, а й сприяють формуванню громадської позиції учнів.

       По-третє, учитель звертає увагу учнів на якусь суперечність, конфлікт з тим, щоб вони самі відшукали шляхи їх розв’язання. Наприклад, на уроці «Радянізація західноукраїнських земель» ( 11 кл. Історія України ) можна запропонувати учням питання: «Повстанські загони, схожі на українські, діяли і в інших країнах. В Югославії це були четники – вони склали зброю через рік після приходу до влади Йосипа Броз Тіто. «Зелені брати» в Прибалтиці трималися два роки. Армія Крайова у Польщі теж два роки. УПА виявилася найбільш стійкою – вона вела боротьбу протягом майже 10 років після закінчення війни. Які причини тривалої боротьби УПА? Чи мала вона шанс на успіх?».

       По-четверте, як один з варіантів, запропонувати учням виконання проблемного завдання вдома (письмово чи усно). Це може бути написання реферату, ессе, характеристики історичного діяча тощо. Автор вважає, що це повинні бути завдання, які потребують використання додаткової літератури. Запитання можуть бути різноплановими.

        Наприклад, при вивченні подій Жовтневої революції та громадянської війни в Росії (10 кл. Всесвітня історія), можна запропонувати учням питання: «Що вам відомо про розстріл царської сім’ї? Оцініть обставини загибелі сім’ї Романових  з політичної, правової та моральної точки зору».

«В історії України важко знайти особу, навколо якої вже стільки віків точились би такі гострі суперечки, схрещувалися різні, часто полярні думки. Захоплення, різке несприйняття, замовчування – такий, щонайменше, діапазон суджень дослідників про великого гетьмана. А якою буде твоя оцінка гетьманування Івана Мазепи?»;

«Чому гетьмана П. Дорошенка називають одним з найяскравіших і водночас найтрагічніших діячів України XVII ст.?»;

 «Історики підрахували, що про Наполеонівські війни написано не менше 220 000 книг і їх кількість продовжує зростати. Якби ви писали одну з таких книг, які події в ній відобразили б і чому?»;

«Наприкінці XVIII ст. Наполеон Бонапарт, перебуваючи деякий час у ролі фактичного правителя Цізальпінської республіки, заявив: «Я спробував влади і більше не можу від неї відмовитися». Яких успіхів досягнув Наполеон у реалізації своїх честолюбних планів і чому?»

«Відомий український історик-емігрант О. Оглоблин вважав, що вибір Пилипа Орлика гетьманом був щасливий для української справи. «Бо відтоді до самого скону … гетьман Пилип Орлик віддав усю свою працю, весь свій блискучий талант, усе життя своє й долю своєї родини для добра української нації і української визвольної справи і перед лицем цілого світу подав ідею і дух Мазепи наступним поколінням українства». Чи згодні ви з цією думкою? Відповідь аргументуйте».

«Зараз ви мене майже не знаєте, але я помру в один із найближчих днів, і тоді ви зрозумієте, чого я вартий і в чому різниця між мною і рештою», - ці слова французький король Генріх IV сказав напередодні своєї трагічної смерті від руки фанатичного католика Равальяка 14 травня 1610 р. Підтвердіть ці слова конкретними фактами або спростуйте їх.                    

«Перебуваючи на о. Св. Єлени, Наполеон говорив своєму секретарю Лас-Казесу, що його війни мали мету високу і благородну – об’єднати народи Європи, штучно розділені на «велику кількість політичних одиниць, і скласти єдину європейську сім’ю» з єдиним конгресом для вирішення спільних справ і охорони миру. «Це об’єднання, -  продовжував він, - відбудеться рано чи пізно. Імпульс уже дано. І я не думаю, що моя поразка і знищення моєї системи дасть рівновагу Європі. Майбутнє за конфедерацією великих народів». 1) Чи згодні ви з тим, що Наполеонівські війни дійсно мали «мету  високу і благородну»? 2) Чому Наполеону не вдалося створити «єдину європейську сім’ю»? 3) Чи втілилися в життя плани Наполеона про об’єднання Європи в наступні століття? Яким чином?»

Багатий світ минулого стає ближчим до учнів, якщо вони, відпрацьовуючи свою точку зору, можуть її висловити і захистити. Пошук аргументів примушує замислюватися над причинами і наслідками подій, що розвиває аналітичні здібності дитини, стимулює її пізнавальну діяльність. Правильно побудована дискусія виховує повагу до іншої думки, впевненість у власних силах. Такі уроки збагачують навчальний процес і сприяють піднесенню політичної культури.

         Але, щоб проблемний урок був результативний, слід дотримуватися простих правил:

·         ставити лише ті завдання, які є найбільш важливими в галузі знань, розвитку і виховання учнів;

·         завдання повинні охоплювати весь основний зміст теми, що вивчається;

·         достатня складність завдання і його посильність для школярів;

·         різноманітність завдань;

·         завдання повинне зацікавити учнів;

·         вдале формування завдання;

·         правильний вибір часу постановки проблеми ( завдання може бути поставлене і перед вивченням нового матеріалу, і в процесі його опанування, і після його завершення – в залежності від того, яку мету ставить перед собою учитель, і яку частину матеріалу це завдання охоплює).

Таким чином, вирішення проблемного завдання характеризується найбільш високим рівнем пізнавальної активності і самостійності учнів, оскільки спонукає учнів шукати такі нові відношення, які не містяться в умовах завдання, чи такі способи перетворення заданих умов, які їм не відомі. «Будь-яке людське знання починається з інтуїції, переходить до понять і завершується ідеями» (Кант).

2.4. Лабораторно-практичні роботи