Як за зовнішнім виглядом, так і за внутрішніми
якостями запорізькі козаки загалом були характерними типами свого народу і
свого часу. За описами сучасників, вони переважно були середнього зросту,
плечисті, ставні, міцні, сильні, на обличчі повні, округлі, а від літньої спеки
й степового повітря смагляві.
З довгими вусами на верхній губі, з розкішним
оселедцем на тім’ї, у смушковій гостроверхій шапці, вічно з люлькою в зубах,
справжній запорожець завжди дивився якось похмуро, спідлоба, сторонніх
зустрічав спочатку непривітно, вельми неохоче відповідав на питання, але згодом
помаленьку лагіднішав, обличчя його під час розмови поступово веселішало, живі
проникливі очі засвічувалися вогнем, і вся його постать дихала мужністю,
молодецтвом, заразливою веселістю й неповторним гумором. «Запорожець не знав ні
«соб», ні «цабе», тому був здоровим, вільним від хвороб, умирав більше на
війні, ніж дома. Тепер народ слабкий, порожній і недовговічний: як дев'яносто
років прожив, то під собою і стежки не бачить, а в давнину у сто років тільки в
силу вбирався; тому запорожці жили довго й весело. А молодці які були! Він сів
на коня - не струснувся, не здвигнувся! Торкнув ногами - і пішов, і пішов!
Тільки пилюга стовпом».
У внутрішніх якостях козаків помітна суміш чеснот і
вад, завжди, зрештою, властива людям, що вважають війну своїм головним заняттям
і головним ремеслом свого життя: жорстокі, дикі, підступні, нещадні щодо своїх
ворогів, запорізькі козаки були добрими друзями, вірними товаришами, справжніми
братами один одному, надійними соратниками своїх сусідів - українських і
донських козаків; хижі, кровожерні, нестримні на руку, вони зневажали всіляке
право чужої власності на землі ненависного їм ляха чи нікчемного бусурманина, і
в водночас у себе навіть звичайну крадіжку якогось нагая чи пута вважали
страшним кримінальним злочином, що неодмінно карався смертю.
Світлий бік характеру запорізьких козаків становили їх
добродушність, безкорисливість, щедрість, схильність до щирої дружби, яка так
високо цінувалася у Запоріжжі, що за козацьким правилом гріхом вважалося
обдурити навіть чорта, якщо він потрапляв січовикам у товариші; окрім того,
світлими рисами характеру запорізьких козаків були - висока любов до особистої
свободи, через що вони воліли люту смерть, ніж ганебне рабство; глибока повага
до старих і заслужених воїнів і взагалі до всіх «військових ступенів»;
простота, поміркованість і винахідливість у домашньому побуті, н скруті,
у різних безвихідних випадках чи фізичній недузі: «Здобуваючи вбогі харчі то
полюванням, то рибальством, віддалені у стосунках з містами, незнайомі чи дуже
мало знайомі з домашнім господарством, чужі надмірові й розкошам, вони нічим
іншим не займалися, крім зброї, й були рідкісним прикладом поміркованості у
всьому». Від лихоманки, наприклад, вони пили горілку з попелом або рушничним
порохом, кидаючи на чарку пінистого вина півзаряду пороху; від ран прикладали
до вражених місць розтерту на руці зі слиною землю, а за відсутності металевого
посуду ухитрялися варити собі страву в дерев'яних корцях, підкидаючи безупинно,
один за одним, у корець розжарені на вогні камені, доки не закипала налита в
посудину вода.
Щодо сторонніх людей запорізькі козаки завжди були
гостинними й привітними: «Сей звичай був у запорожців не лише до приятелів та
знайомих, але й до сторонніх людей, і слідкували за цією чеснотою гостинності
суворо й невідступно». «У Запоріжжі кожен бажаючий може прийти в курінь, жити і
їсти з ними без ніяких розпитів чи вдячності за гостинність». «Там ніхто,
бувало, не сміє сказати старій людині: «Ти даремно хліб їси». Приїжджай туди
всілякий, увіткни в землю списа, повісь янчарку (шаблю) та й лежи собі хоч три
місяці - пий і їж усе готове. Тільки й діла, що встань та помолися Богу; а як є
гроші, іди в корчму та пий горілку. Коли ж хто скаже: «даремно хліб їси», то
козаки відразу й накинуться: «а, ти, ти вже закозакувався, сякий-такий сину!» Я
служив два годи у Бериславі, а відтіля неподалік були запорізькі рибні заводи.
Бувало, . як прийдеш на завод, то запорожці не питають, що ти за людина, а
відразу: «Дайте-но поїсти козакові та чаркою горілки вшануйте, може, він
прийшов здалека та втомився». А як поїси, то ще лягай відпочинь, а тоді вже
питають: «Хто ти такий? Чи не шукаєш роботи?» Ну, скажеш їм: «шукаю». «Так і в
нас є робота, приставай до нас». Пристанеш, було, на роботу і часом за місяць
карбованців двадцять заробиш».
Джерело:
Інтернет
Немає коментарів:
Дописати коментар