Лабораторно-практичні роботи

Останнім часом у методику навчання історії увійшло поняття «лабораторно-практичні роботи», в основу яких було покладено дослідження історичних джерел. Завдання учнів – проаналізувати ці джерела під різними кутами зору і зробити відповідні висновки.

Існує два підходи до використання історичних джерел – інформаційний та критичний. При застосуванні інформаційного підходу історичний документ використовується як джерело, що дозволяє отримати відповідну інформацію. Критичний – запозичений з практики викладання історії в європейських та американських школах – спонукає замислитися над достовірністю  інформації, вилученої зі змісту документа та над ступенем довіри до власне джерела. Як інформаційний, так і критичний підхід у роботі з історичним документом, виконує свою роль у розвитку історичного мислення та самостійності школярів і повинен застосовуватися відповідно до дидактичної мети навчального заняття.

Автор підтримує думку учителів-практиків [9], що  в 6-8 класах при організації роботи учнів з історичними  документами має домінувати інформаційний підхід, що дозволяє повною мірою розвивати вміння аналізу та оцінки, формувати навички історичного аналізу та інтерпретації, оскільки історія за своєю суттю є процесом мислення, що спирається на свідчення минулого. Використання історичних документів дозволяє також створити яскраві, виразні образи подій, особистостей, епох, що стають більш доступними для дітей при використанні історичних джерел.

        Лабораторно-практична робота з домінуванням критичного підходу дає найбільш ефективні результати у старших класах, оскільки ці учні здатні проаналізувати історичне джерело, оцінити його, зробити висновки.

         Лабораторно-практична робота не може охоплювати всю багатогранність історичного розвитку, тому, звичайно, йдеться лише про вивчення якоїсь події, історичної постаті, позиції певного діяча щодо події, загальних рис якогось явища тощо. Відтак метою лабораторно-практичних робіт є не стільки вивчення певної навчальної теми за допомогою історичних джерел, скільки розвиток певних здібностей, умінь і навичок, пізнавальної активності та самостійності учнів.

Істотними ознаками лабораторно-практичних робіт з історії є висока ступінь самостійності учнів у процесі їх виконання; менший, ніж звичайно, контроль з боку вчителя, який тільки коригує готові висновки під час усної відповіді й при потребі надає учням загальні консультації; відсутність чіткого розмежування використовуваних елементів лабораторних і практичних занять.

На уроках історії України та всесвітньої історії історичними джерелами можуть слугувати:

·         письмові документи (літописи, політичні твори, програми партій і громадських організацій, спогади, щоденники, епістолярна спадщина тощо);

·         статистичні дані та наочне відображення їх (графіки, діаграми, карти тощо);

·         твори політичних діячів, рішення з’їздів, урядові постанови;

·         етнографічні джерела;

·         преса;

·         уривки з літературних творів.

 Загалом, як слушно зауважував Фома Аквінський, «Знання настільки дорогоцінна річ,

що їх не гріх добувати із будь-якого джерела».

Джерела, що досліджуються учнями, повинні відповідати певним вимогам:

·         науковість – тобто, вірогідність, повнота, значущість історичного джерела, а також відповідність шкільній програмі;

·         посильність – своїм характером, обсягом, ступенем складності джерела повинні бути посильними розумінню учнів;

·         оптимальність – тобто відповідність суті і характеру викладу, методів дослідження віковим можливостям учнів та меті навчання;

·         новизна – джерела слід добирати таким чином, щоб залучити учнів до дослідження невідомих їм фактів, різних типів джерел;.

Досвід свідчить, що для учнів цей вид роботи  передбачає певну трудність: по-перше, жодне джерело не дає повної відповіді на поставлені запитання, а, отже, слід добре подумати, що не завжди хочеться робити, по-друге, документи  минулих століть, що найбільше використовуються для лабораторно-практичних робіт, написані мовою, не завжди співзвучною з сучасною, в якій учням буває важко розібратися, по-третє, джерело висвітлює лише одне-два питання теми, а решту матеріалу учитель подає оглядово, що не сприяє міцному засвоєнню знань. Практика свідчить, що найкраще учні засвоюють матеріал тоді, коли він розглядається на уроці - самостійно його опрацьовують і засвоюють лише сильніші учні. По-четверте, найбільше труднощів виникає при роботі з творами образотворчого мистецтва та архітектурними спорудами – зазвичай учням бракує знання термінів, азів знань з архітектури і мистецтва, та й словарний запас у них недостатній для повної характеристики таких джерел.

На думку автора, такий метод ефективний  а) при вивченні угод, мирних договорів, програм політичних партій чи окремих груп; б) при складанні характеристики історичного діяча, особливо, коли існують протилежні свідчення; в якщо документи доповнюють загальну картину події чи явища, що вивчається на уроці.

Як приклад пізнавального завдання - лабораторно-практичне заняття у 9 класі при вивченні курсу всесвітньої історії за темою «Суспільно-політичні течії та рухи в Росії. Повстання декабристів». Мета роботи – розкрити зміст програми таємних організацій декабристів, об’єктивну соціально-економічну спрямованість їх на індустріальне перетворення Росії, прагнення знайти розв’язання найголовніших суперечностей у Росії шляхом ліквідації кріпацтва та самодержавства; визначити місце, яке посідала Україна в планах декабристів; формувати вміння аналізувати і узагальнювати історичний матеріал, спираючись на самостійну роботу з першоджерелом.

Учням  можна запропонувати ознайомитися з фрагментами програмних документів декабристів – «Руською правдою» П. Пестеля та Конституцією М. Муравйова. [23] Формулюються завдання різних рівнів складності, надаючи учням можливість самим вибирати, яке з них вони будуть виконувати. Здебільшого всі учні зосереджуються на виконанні одного завдання, де їм пропонується проаналізувати програмні документи декабристів і оформити це у вигляді таблиці ( оскільки учні вже звикли до такої форми роботи). Ще одна обов’язкова умова лабораторно-практичної роботи – це проведення інструктажу, де буде чітко вказано, як працювати з документом, як оформляти таблицю, при необхідності – пояснити деякі терміни.

Запитання для порівняння	«Руська правда»  П. Пестеля	«Конституція» М. Муравйова
Розв’язання аграрного питання
Ставлення до кріпосного права
Майбутній державний устрій
Виборче право
Розв’язання українського питання
Висновки

Оцінювання роботи проводиться за декількома критеріями:

·         повнота відповіді;

·         відповідність поставленим завданням;

·         естетичне оформлення;

·         рівень самостійності у виконанні роботи;

·         як учень уміє робити висновки.

К.О. Баханов пропонує враховувати при оцінюванні лабораторно-практичної роботи і емоційно-вольову активність учнів, що виявляється безпосереднім спостереженням за діяльністю учнів. [1] До основних показників емоційно-вольової активності належить:

·         реакція на завдання;

·         інтенсивність роботи учнів;

·         зосередженість їхньої уваги;

·         прагнення до самостійності;

·         швидкість переключення із одного виду діяльності на інший;

·         емоційні вияви під час виконання роботи, що відображаються в бажанні довести справу до кінця.

Поєднання в оцінці результатів перевірки робіт учнів з результатами спостереження дає можливість учителю виставити об’єктивнішу оцінку та виявити мотиви навчання школярів та тенденції розвитку їхньої активності.

Отже, систематичне і комплексне використання  лабораторно-практичних робіт  є дієвим засобом розвитку пізнавальної активності школярів, долучення їх до самостійної роботи, до здобуття учнями справжньої історичної освіти. «Знання лише тоді знання, коли вони здобуті зусиллями своєї думки, а не пам’яттю» (Л. М. Толстой).