Раїса Кириченко. Мамина вишня

Знову наснилось дитинство,

Тепле, як гарна весна.

Вишня вдяглася в намисто,

Мама щаслива й сумна.

Там за село проводжала

Долю мою молоду...

Щедро мені щебетала

Мамина вишня в саду.

Вдаль голубими вітрами

Весни за обрій пливли.

Раннім туманом у мами

Коси, як дим, зацвіли.

Мати в тривогах вінчала

Щастя жадане й біду...

Радо мене зустрічала

Мамина вишня в саду.

Здавна близьке й сокровенне

Все там, аж терпне душа.

Начебто й мама до мене

Стежкою в сад поспіша.

Знов, як бувало, до столу

Кличе, лиш в хату зайду...

Ронить зацвіток додолу

Мамина вишня в саду.

Пісня любові й дитинства

В серці бринить, як струна.

Наче священна молитва

З рідного краю луна.

Та не порадує літо

Душу мою молоду...

Плаче тепер білим цвітом

Мамина вишня в саду.