Гай Фокс – єдиний злочинець у світі, чиїм ім’ям названо
щорічне національне свято. То чому більше ніж 400 років люди святкують «Ніч Гая
Фокса»?
Усі події беруть свій початок ще 1603року, коли померла
королева Англії Єлизавета. Після того, як католики дізналися, що королівський
престол очолить король Яків І, син католички Марії Стюарт, вони щиро вірили у
те, що саме він скасує штрафи й обмеження, накладені ще за правління Єлизавети.
Попри те, що Яків був одружений з католичкою, данською
королевою Анною, він повернув порядки, заведені ще за Єлизавети: католицьких
священників та єзуїтів виганяли з церков, а католиків зобов’язували відвідувати
англіканські релігійні служби. Тому коли стало зрозуміло, що утиски щораз
гостріші, католики вирішили більше не терпіти.
Порохова змова, тобто план знищення короля, зародилася в
одній із лондонських пивних. Плани змовників були, з одного боку, простими, а з
іншого, все ж масштабними, адже вони замірювалися підірвати будівлю
англійського парламенту, яка мала призвести до смерті членів двох палат,
верховних представників судової влади та самого короля. Після цього
королівський престол мала б посісти малолітня дочка Якова Єлизавета.
Першим успіхом було вже те, що Томасу Персі, одному з
організаторів Порохової змови, все-таки вдалося орендувати приміщення, яке було
просто під залом засідання. Із лондонського району Ламбет, що на протилежному
боці Темзи, змовники зуміли переправити човном 36 діжок із порохом загальною
вагою близько 2,5 тонн, які перенесли у власне сховище.
Пізніше над цими бочками спорудили дощатий настил, який
зверху завалили вугіллям. 2,5 тонни пороху було цілком достатньо не лише для
того, аби зруйнувати будівлю парламенту, а й пошкодити будівлю
Вестмінстерського абатства та вибити скло у вікнах будинків у радіусі одного кілометра.
Хоча Гай Фокс не був ініціатором Порохової змови, саме
йому відвели головну роль – він мав підпалити гніт, що вів до наповненого
порохом підвалу під палатою лордів. Саме Фокса, який у молодості служив у Фландрії та дослужився до
офіцерського чину, вважали ідеальним виконавцем змови, бо він водночас був
рішучим і покірним у виконанні вказівок.
Ще в червні один з ініціаторів змови Роберт Кейсбі
висповідався своєму духівнику Освальду Тесімонду в надії, що той відпустить
йому всі гріхи. Після почутого сам духівник висповідався голові англійських
єзуїтів отцю Генрі Гарнету. Таким чином священики Тесімонд і Гарнет фактично
ставали співучасниками змови, а план вибуху був зарахований у скарбницю діянь
ордену єзуїтів.
Однак втілити у життя свої плани змовники так і не
зуміли. А все тому, що один з учасників змови Френсіс Трешем напередодні
постання 26 листопада 1605 року відправив своєму другу-католику лорду Монтіглу
анонімного листа зі словами: «Мілорде, з любові, яку відчуваю до деяких ваших
друзів, я вважаю своїм обов’язком охороняти вас. Тому я рекомендую, якщо вам
дороге життя, знайти привід не відвідувати відкриття нинішнього парламенту… На
парламент чекає жахливий удар, і ті, всередині, не побачать, хто завдав удару».
Лорд Монтігл відразу ж показав листа державному секретарю
Роберту Сесілу, а той – королю Якову І. Та інформацію вирішили залишити в
таємниці, аби спіймати зловмисників на гарячому.
Щойно Гай Фокс підготував гніт, який вів до бочок з
порохом, він попрямував на вулицю. Але його затримала поліція і вилучила у
нього сірники та годинник, які були вагомими речовими доказами. Після затримання
Гай Фокс заявив: «Якби ви мене захопили всередині, я підірвав би вас, себе і всю
будівлю».
Спершу Гай Фокс називав себе Джоном Джонсоном і лише
пізніше зізнався монарху у тому, що мав намір убити його та зруйнувати парламент,
аби повернути країну на єдино правильний шлях католицизму.
Після отриманих зізнань Гая Фокса відправили у
лондонський Тавер, де до нього почали застосовувати тортури. Вже 9 листопада
Фокс назвав імена своїх спільників та розкрив деталі змови, тоді як 10
листопада власноруч поставив підпис під заявою, у якій він зізнався у скоєному.
Показовий судовий процес над групою змовників пройшов 27
січня 1606 року у Вестмінстерському залі парламенту, де їх усіх визнали винними
у державній зраді. Змовників піддали найжорстокішій на той час страті.
Та під час страти Гаю Фоксу вдалося зістрибнути з ешафота
з петлею на шиї. Зламавши собі шию, Гай помер на місці, та тим самим позбавив
себе подальших страждань. Саме у ніч розкриття змови мешканці вулиць, які примикали
до Вестмінстера, почали святкувати свій порятунок. На знак подяки за врятування
короля на вулицях свого міста щасливі люди розпалювали багаття.
Хоча від часу змови минуло чотири століття, дотепер
дотримуються традицій, пов’язаних з подіями того часу: перед відкриттям кожної
сесії парламенту група воїнів у середньовічних обладунках здійснює
церемоніальний огляд усіх підвальних приміщень будівлі.
Незабаром після розкриття змови англійський парламент
прийняв символічний закон про святкування 5 листопада як Дня подяки за порятунок. Уже 1859 року цей
закон скасували, та, незважаючи на це, вже більш як 400 літ у кожну «Ніч Гая
Фокса» люди виходять на площі міст, розкладають вогнища та спалюють опудало
злочинця, який не встиг реалізувати свій задум.
Олександр Мельник «Історія», №12, грудень 2015 року
Немає коментарів:
Дописати коментар